1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Слідами культур, що зникають

25 вересня 2005 р.

Археологи у Харківський області намагаються віднайти сліди культури, яка давно відійшла у небуття – черняхівської. Тим часом у Берліні докладають зусиль, щоб не зникла інша унікальна культура – кримських татар. Щоб не довелося досліджувати її за дрібницями, які випадково збережуться у ґрунті людської пам’яті. Тож у журналі „Світ культури” мова піде про пошуки та відродження.

https://p.dw.com/p/APAL
Фото: Kölner Verkehrs-Betriebe AG

Кілька таємниць нещодавно відкрили українські на німецькі археологи, віднайшовши у Харківській області сліди поселення готів. Це підтвердило здогадки істориків про те, що готи жили не тільки на території сучасної Молдавії та Західної України. До того ж, це фактично перший в Україні могильник Черняхівської культури (III-V століття нашої ери). Науковці говорять, що знахідка є унікальною. Розповідає кореспондент „Німецької хвилі” в Харкові Ірина Кащей:

„Німецько - слов’янська археологічна експедиція, куди входять спеціалісти з Харківського національного університету, Німецького археологічного інституту та НАН України шукають сліди готів з 1999 року. Але найбільш значні знахідки були зроблені останнім часом біля села Войтенки Валківського району Харквіської області. Розповідає Керівник Німецько - слов”янскої експедиції, доцент історичного факультету Харківського Національного університету Михайло Любичев:

„Вперше це поселення було відкрите у 1972 році. На зораній поверхні поля було зібрано археологами нашого університету уламки стародавньої черняхівської кераміки. А у 1975 році були проведенні перші розкопки під керівництвом Олександра Дяченка, але вони покопали і закинули це поселення. Наші Харківські колекціонери старожитностей почали збирати з поверхні стародавні монети, а в обігу цієї культури були римські срібні монети динарії карбування I-II століття нашої ери, прикраси, якісь підвіски, зброю. І тому ми вирішили почати велике дослідження і отримали дуже цікаві результати.”

У травні цього року до села Войтенки Валківського району Харківської області завітала археологічна експедиція з Рур-Бохумського університету з унікальними приладами. За словами доктора Ердмуте Шульце – співробітниці Німецького археологічного інституту, без цього обладнання довелося би проводити розкопки на величезній площині – більше 30 гектарів. А так, використавши геомагнітні методи, вчені склали план місцевості та визначилися, де доцільніше копати. Розповідає Ердмуте Шультце:

„Співробітники Рур-Бохумського університету, які спеціалізуються на цих вимірах, привезли із собою прилад. Він вимірює різницю на глибині до одного метра силу магнітного поля.”

Серед останніх знахідок харківських вчених – могильник, завдяки якому були розгадані деякі загадки культури готів, пов’язані з обрядом кремації. Але водночас з’явились і нові ребуси. Так, вчені встановили, що рідні, після проводів померлого на похоронне вогнище, посипали собі голову попелом. Але – це і стало новою загадкою – у готів чомусь існував паралельний обряд поховання у землю разом зі зброєю, прикрасами та предметами побуту. Чому ці два ритуали поховання існували одночасно? Керівник Німецько-слов”янскої експедиції Михайло Любичев припускає, що другий обряд готи могли перейняти у сусідніх племен – скіфів, сарматів, слов’ян. А могло бути і простіше: влітку для померлих викопували могили і ховали, а взимку, коли замерзлу землю дерев’яною лопатою копати важче, – спалювали. Але обидві гіпотези треба ще перевіряти. І німецькі вчені – як доктор Ердмуте Шультце, і українські – твердять про те, що у землі Харківської області сховано ще багато речей, які могли б розповісти про життя племен, які населяли у давні часи українську землю. Говорить Михайло Любичев:

„Наше поселення у другій половині IV століття нашої ери воно входило в склад королівства Германаріха. Про цього короля дає свідоцтво відомий готський історик VI століття Йордан. І наші дослідження доводять, що великі черняхівські поселення були у східній Україні. Це теж територія того королівства – територія східного українського лісостепу.”

Втім, нині для продовження археологічних досліджень не вистачає грошей. Є й ще одна проблема. Територія могильника була роздана на паї місцевим фермерам. Вони погоджуються відмовитись від своїх паїв на користь науки, але хочуть отримати рівноцінні земельні ділянки. І хоча місцева влада з великим розумінням ставиться до розробок вчених і як може сприяє їх роботі, вирішити проблему з наданням ділянок не так вже й легко.”

З України – до Німеччини. Цими днями у столиці місті Берліні тривають заходи, які організували німецькі ентузіасти. Вони намагаються допомогти кримським татарам зберегти їхні культурні традиції. Повідомляє кореспондент „Німецької хвилі” в Берліні Наталія Фібрі:

„З 19 по 23 вересня в Берліні вперше проходить тиждень кримськотатарської культури. Ініціювала його проведення проектна група „Сюргун” при Інституті тюркології Вільного університету Берліна, до складу якої входять німецькі студенти та викладачі а також кримські татари, які мешкають в Берліні. У рамках програми гості з Криму знайомили відвідувачів з традиційною кримськотатарською музикою, літературою, фільмами та театральними виставами. Враженнями ділилися під час численних дискусій.

Хоча тиждень кримськотатарської культури проходить в Берліні вперше, співпраця німецьких та кримських активістів вже налічує кілька років. Говорить співорганізатор проекту Місте Готтоп-Ріке.

„Мета проведення кримськотатарських тижнів культури проста – зав’язати контакти між неурядовими організаціями, науковцями, експертами, університетами. Окрім культури нас цікавили контакти з політиками. Наша група „Сюргун” при інституті тюркології вже започаткувала чимало проектів. Ми запрошуємо сюди науковців, шукаємо кошти для публікацій тут книжок кримськотатарських авторів німецькою мовою, вже започаткували партнерство між школами. Це унікальний в Україні проект, оскільки діти від дитсадочка і до старших класів вчитимуться тільки кримськотатарською мовою.”

Зусиль виключно кримських татар задля порятунку їхньої мови та культури замало. На цьому наголошували українські учасники - науковці кримськотатарського походження. Нині по всьому Криму є тільки 16 шкіл, де навчають кримськотатарській мові та літературі. Для викладання інших предметів - фізики, хімії чи біології, вже потрібно відновлювати наукову термінологію. До того ж підручників - обмаль, каже завідувач кафедри кримськотатарської та турецької філології Кримського державного інженерно - педагогічного університету Ісміїл Керімов. За його словами, для видання посібників кримськотатарською мовою відсутня база. Адже з післявоєнного часу і по сьогодні на кримськотатарську тему було написано всього декілька дисертацій. З літератури захистили - одну докторську і дві кандидатські дисертації, додає Ісмаїл Керімов.

Науковець, який є єдиним в Україні доктором наук з тюркських літератур, згадує, як свого часу в 1978 році намагався затвердити тему дисертації з кримськотатарської літератури. Йому відповідали – немає такого народу, немає ні такої мови, ні літератури. Захистити дисертацію вдалося тільки в 86 році в Казахстані.

Нині ситуація теж не проста. Аспіранти Керімова, яких дуже небагато, щоразу зіштовхуються з бюрократичними зволіканнями і часто не мають змоги оформити потрібні документи.

„Ви візьміть ситуацію, коли одну дисертацію треба захищати по декілька років. Наші хлопці на захисті дисертації в Києві проходять через щось неймовірне. Ось мій аспірант здав дисертацію аж у квітні. І каже: мій науковий керівник - єдиний в Україні доктор з тюркських літератур. А йому кажуть – потрібен ще один доктор. Так більше таких немає! А йому відповідають –це не наші проблеми.”

Хто ж таки узявся писати наукову роботу з кримськотатарської тематики, має налаштуватися на подорожі до Москви. Адже усі зібрання кримськотатарської періодики, а в довоєнний час, за словами Керімова, було більше сотні газет та журналів, перебувають тепер в бібліотеках Москви.

Ще однією проблемою гості в Берліні вважають те, що кримська влада поводиться з ними майже так само, як за радянських часів. Тому українські відвідувачі заходу ініціювали обговорення теми про створення саме кримськотатарської національно-територіальної автономії у складі України. Мають вони ще одне прохання – повернути Криму історичну топонімію. Бо порожні назви, такі, як Персикове чи Плодове, не лежать їм до душі.

Тетяна Карпенко