Репортаж DW

Біля Харківського Військово-медичного центру о 9-ій ранку вже велелюдно. Люди з великими скринями і пакетами - це допомога пораненим. Приймає і перевіряє їхніх вміст єдина дівчина-волонтер, 35-ти річна Ярина Чаговець. Тільки за перші дві години тут збирається ледь не сто пакунків – це і подушки, і одноразові простирадла, ліки, продукти і речі першої необхідності для бійців. "Які класні майки та труси! Це саме те, що треба. Капці! О, їх треба багато", - каже Ярина подружжю з дітьми, які принесли великі пакети. "Дуже добре, що Ви привезли родзинок. Хлопці з задоволенням їдять запіканки!", - дякує Ярина двом молодим жінкам.

Чоловік поруч віддає волонтерці кілька мобільних і SIM-карти. Тут же передають настільні шахи і пакет з дитячими малюнками і вибачаються за "скромну допомогу". "Ви не розумієте, наскільки хлопці радіють цим малюнкам", - відповідає Ярина. "От, візьміть",- каже літня жінка, витягуючи 50-ти доларову банкноту з гаманця.

Допомога в режимі нон-стоп

Ярина Чаговець - одна з координаторів харківського Євромайдану, працює волонтером в лікарнях міста ще з періоду, коли активістам стала потрібна медична допомога після побиття "тітушками". З початком АТО у волонтерки майже не залишилося вільного часу. Зранку вона біля лікарні, а вдень закуповує необхідні ліки. Ввечері, за допомогою мами, готує із купленого набори першої необхідності, які віддає пораненим зранку. У наборі зубна паста, щітка, мило, шампунь, хустинки, бритва, білизна, рушники тощо. "Після операцій вони залишаються взагалі голі", - розповіла вона DW.

Ярина та її колеги координують допомогу на сторінці у Facebook "Сестри милосердя \АТО\Харків". Тут щодня оновлюється інформація про потреби поранених. Щодня до Харкова привозять принаймні півсотні бійців, і, як правило, це важкопоранені. "Днями ми знайшли все необхідне для одного з командирів. Йому зробили операцію, але він помер. Нажаль, це не поодинокий випадок",- розповідає волонтерка. Усі медики центру також працюють у режимі нон-стоп. "Якщо чесно, ми працюємо 30 годин на добу. Щодня кілька десятків операцій, працює приблизно 50 хірургів. До нас ще приходять близько сотні студентів-медиків на допомогу",- ділиться керівник медцентру Віктор Поліщук.

Він показує палати з пораненими, як і чим вони забезпечені. "Я- кадровий офіцер. І ще ніколи не бачив такого медичного догляду і такого харчування - чотири рази на день, причому в котлетах є м’ясо", - жартує 27–річний Сергій Косаренко, який під Донецьком отримав важке поранення ніг.

"Але зараз війна"

Волонтери і благодійники Харкова, маючи щодня справу з системою охорони здоров’я і військовими правилами, не можуть утриматися від критики на адресу чиновників. Один із засновників фонду харківських підприємців "Мир та порядок" Всеволод Кожем'яко постійно відвідує зону АТО і поранених. Він нарікає, що чиновники Міноборони "дуже повільно вирішують термінові проблеми фронту". Є багато випадків, коли поранені годинами чекають транспорту. "Їх перевозять реанімобілями, які придатні лише у мирні часи. Зараз потрібні військові УАЗИ, а їх недостатньо. От нещодавно ми хотіли ними вивезти людей, але дозволи збирали кілька годин".

Благодійник також не розуміє, чому у прифронтовому Харкові зараз зачинені на ремонт дві важливі лікарні, де можна робити нейрохірургічні операції і допомагати великій кількості бійців, у яких поранені або відсутні кінцівки. "В них плановий ремонт, як і щороку. Але зараз війна. Чому згори їм не наказали не зачинятися?", - дивується він.

Армійське керівництво, яке відвідує госпіталь, небагатослівне. "Є проблеми, але вони вирішуються",- коротко відповідає один з генералів, швидко виходячи з лікарні. Поранені бійці про це нічого не кажуть. Їх більше турбує, аби батьки не дізналися про поранення. А ще хочуть швидше одужати. "Поки я тут лежу, вбито мого друга. Звичайно, я хочу туди. Треба допомогти хлопцям",- каже сержант медслужби Володимир Нечипоренко, якого зачепило десь під Краматорськом. Ще один сержант, родом із Сум, після вибуху фугасу, вірить, що ноги йому врятують, і за місяць-два він повернеться до своїх.