Українці в Італії

У піццерії "Мастро-піцца", що розташувалась у престижному районі Рима - між вокзалом та університетом, - майже завжди людно. Судячи з усього, італійцям припало до смаку легке тісто андрієвої піцци. За три місяці, що минули з відкриття, він вже має власних постійних клієнтів. "Як італієць, можу засвідчити: піцца справжня, і дуже смачна й м'яка!" - поділився своїми враженнями один з відвідувачів, який якраз чекав на своє замовлення. Інший чоловік додав: "Я тут випадково - я турист з Польщі. Але можу сказати, що дуже смачна піца, у нас у Польщі такої немає".

Вчитися на піццайоло - так в Італії називають тих, хто вручну робить піццу - Андрій Злотко почав ще у 17 років. Власне, як тільки приїхав до Італії, де вже мешкала його мама. Починав учнем у невеличких піццеріях, а вже за півроку – перше везіння: хлопець влаштувався набиратися майстерності до одного з "чемпіонів світу" з піцци маестро Лауро Перно. "Я не замислювався: моє - не моє, відчував: мені все йде легко", - розповідає молодий чоловік. А господар на мене дивувався: "Ти крадеш очима!". Тобто, що мені не треба нічого пояснювати: подивився один раз і зробив".

2010 року Андрій переміг на Італійському абсолютному чемпіонаті з піцци у номінації "pizza alla pala" - це вид піцци, який печеться у печі без бляшки. "Я й гадки не мав йти на конкурс. Не вірив, думав, там усе куплено, - розповідає він. - Але мені всі довкола казали: давай-но, спробуй! Я й пішов. Але настільки не сподівався, що, коли оголосили мою перемогу, я навіть і не чув, бо не слухав. Мене почали під лікті штовхати: егей, тебе ж кличуть".

Чия піцца краща?

Утім, головною мрією залишалося почати працювати на себе, відкрити власну піццерію. І нарешті вдалося. "Ми не думали, що мати власний бізнес - так важко, - зізнається дружина Андрія, Яна. - Ми відкриті та працюємо сім днів на тиждень, адже крім роботи у залі треба виконувати й замовлення на піццу з доставкою додому. Майже ніколи не відпочиваємо на свята. Але результати є: у нас з'явились постійні клієнти. Приємно, коли відвідувач ділиться: "Я страждаю на печію, а після вашої піцци її ніколи не буває!"

За словами Яни, власники італійської піццерії, розташованій на цій же вулиці, занепокоїлись. "Раніше вони тримали досить високі ціни, а тепер роблять все нові й нові "спеціальні пропозиції". Бояться нашої конкуренції", - каже жінка.

Мрії про власну школу піцци

Андрій посміхається. У його піцци два секрети: перший - його майстерність, а другий - інгридієнти. "Адже піцца ніколи не буде смачною, якщо на неї взяти дешеве борошно та соняшникову олію. Ми купуємо тільки дуже дороге борошно й використовуємо тільки оливкову олію", - зазначає він. А щодо "наповнення" піцци, то Андрієві завжди подобалося фантазувати, він і конкурс виграв, використавши незвичні інгридієнти. А одного разу він вигадав піццу з моцарелою, лососем та лимонами. "До речі, за смаком, - каже Яна, - нагадує подібні українські канапки".

Щоправда, "фантазійні" піцци клієнти замовляють не часто, тримаються традиційних смаків.

Загалом, роботи попереду ще багато, зауважують Яна та Андрій. У нової піццерії ще не завершене оформлення, дуже мало реклами, немає власного сайту чи сторінки у соціальних мережах, над всім цим ще треба працювати. Зате є власний логотип в українсько-італійському стилі, створений римською українкою Марією Кодлуб.

А далі молоді українські бізнесмени мають на меті розширюватися, відкривати вже мережу піццерій "Мастро-піцца". А тоді ставати маестро, тобто - започатковувати свою школу піцци й навчати інших. "Я переконана, що Андрій може і мусить передавати свої уміння. Ось це буде справжнє досягнення", - каже Яна.