Меркель бореться за Європу

"Мінськ-2" не був одиночною акцією самої Німеччини, натомість спільною німецько-французькою ініціативою, на чому ще раз чітко наголосив речник уряду ФРН Штеффен Зайберт. Це зміцнює важливу для єдності Європи вісь Берлін-Париж, яка за останні роки стала доволі хиткою. Рік тому спільні дії високопосадовців-дипломатів обох країн разом з їхнім польським колегою у Києві посприяли зближенню Німеччини та Франції. Щодо української кризи їх позиція єдина. Обидві країни виступають проти постачання зброї Києву та за політику дипломатії і санкцій.

Утім, у Парижі знають, що федеральна канцлерка є найважливішою співрозмовницею президента Росії Володимира Путіна в Європі. Вона підтримує контакт телефоном та може використовувати свій багаторічний досвід відносин із Москвою. Саме тому їй віддають пріоритет. "Проте передусім та в першу чергу я би хотів відзначити федеральну канцлерку та її роль", - заявив Франсуа Олланд після переговорного марафону у столиці Білорусі. І одразу ж наголосив на "взаємодоповнюваних ролях, які Німеччина та Франція відігравали у цьому процесі". Для Франції з її економічними та політичними проблемами - але все-таки постійного члена Ради Безпеки ООН - зовнішньополітичний успіх сьогодні є більш ніж доречним.

Але Берлін також може отримати вигоду від такого тандему. Тому що на одному боці з Парижем німецький уряд не ризикує потрапити під підозру у веденні одноосібної гри. У зв’язку з цим у Берліні неодноразово наголошували, що Меркель в українській кризі є не нейтральною посередницею, а натомість виступає представницею інтересів Європи.

"Світова канцлерка"

Меркель хоче тримати Європу згуртованою. За це її дуже шанують, передусім у державах Східної Європи, яким на тлі української кризи стало тривожно і страшно через близькість Росії. Однак німецьку канцлерку також і побоюються, коли йдеться про втілення політики заощадження та економічного зростання у Південній Європі. Сама Меркель ніколи публічно не підкреслює свою лідердську роль за допомогою історичних промов чи інших жестів. Для цього донька протестантського пастора надто стримана і не хоче ставати уразливою через політичне марнославство.

Німецька громадськість, однак, свідома того, яку зовнішньополітичну вагу має Меркель. Наполовину жартома, наполовину з гордістю в Німеччині говорять про те, що канцлерка ось-ось, певно, знову мусить рятувати світ. "Меркель, світова канцлерка", - написала газета Bild незадовго до мінської зустрічі. Німецькі ЗМІ заливалися драматичними формулюваннями, мовляв, "війна чи мир" - все залежить від Меркель. Після зустрічі в Мінську свою шану діям канцлерки висловив навіть лідер німецької опозиційної Лівої партії Ґреґор Ґізі.

"Залізна" Енджі

Багато захоплення викликає Меркель у Німеччині також через її шалену витривалість. 20 тисяч кілометрів за сім днів - Київ-Берлін-Москва-Берлін-Мюнхен-Вашингтон-Оттава-Берлін-Мінськ - без перерви. У старанній і працьовитій Німеччині позитивно реагують на такий марафон переговорів. Тут уже ніхто не може сказати, що Меркель не спробувала все можливе, щоб розрядити небезпечну ситуацію в Україні. Вона сама сказала це після майже 17 годин перемовин з Путіним і Порошенком. "Тепер у нас є проблиск надії (...), і будуть ще більші перешкоди попереду. Але в цілому я можу сказати, що те, чого ми досягли, дає набагато більше надії, ніж якби ми нічого не досягли. Таким чином, можна сказати, що ця ініціатива була того варта".

Протягом багатьох років німці могли бачити, що Меркель перебуває в особливо хорошій формі, коли стикається з важкими ситуаціями. Навіть якщо в якийсь момент втому не можна більше приховати, на міжнародній арені Меркель на вигляд почувається добре, незалежно від часу доби. Також з цієї причини Німеччиною прокотилася чутка, що Меркель може в один прекрасний день стати генеральною секретаркою ООН.

Що сталося б, якби?

Те, що Меркель попереду всіх своїх колег у справах зовнішньої політики Євросоюзу, є безперечним фактом. Чи добре їй це вдається, це вже інше питання, щодо якого ведуться дискусії. Чи не занадто довго вона вагалася у випадку з кризою у Греції, перш ніж було дано "зелене світло" першому траншу фінансової допомоги, що спровокувало атаки фінансових ринків на інші країни Південної Європи, бо вони побачили, як захиталася Єврозона? Чи не вагалася вона занадто довго в українській кризі, покладаючись лише на дипломатію і санкції, у той час Росія військовими методами створювала нові факти? Чи це не політика у грецькій кризі, домінована Німеччиною, яка посприяла підйому популістів-євроскептиків і поставила під загрозу соціальну рівновагу в кризових країнах? Але справжні відповіді на ці питання не можуть бути знайдені, тому що це питання на зразок "що було б, якби".

Якщо ніхто більше не хоче робити щось, то треба, значить, німцям братися за справу. Це випливає з досвіду Меркель у справах Європи. Так було під час греьцкої кризи, коли ЄС не міг довгий час знайти спільної відповіді. Меркель тоді заповнила прогалину, яку залишила відкритою Єврокомісія. Іншим фоновим гравцем, на якого мусить зважати Меркель, є США. В українській кризі президент США Барак Обама потрапив під внутрішньополітичний тиск з приводу поставок зброї в Україну. Якщо б мінські переговори закінчилися безрезультатно, поставки американської зброї стали б, імовірно, неминучими. Але в Берліні говорили й про те, що американці знаходяться дуже далеко від осередку напруги. Меркель хоче запобігти військовій ескалації, адже вона вважає, що росіян таким чином не схилити до компромісу. Вона піклується про Європу, а до цього належать і трансатлантичні відносини. Однак в українській кризі вона взяла на себе вирішальну ініціативу. Адже тут ідеться про суто європейські питання.