Кар'єра і інвалідність

"Ніхто не має бути дискримінований через свою неповносправність", - у 1994 році цей принцип було закріплено у німецькій Конституції. Проте для багатьох людей із особливими потребами шлях до самостійності та повноцінної участі у суспільному житті й досі залишається важким. Близько десяти відсотків німців офіційно вважаються неповносправними. При цьому 6,7 мільйонів з них має тяжкий ступінь інвалідності.

Від спортсмена до тренера

Проте деякі люди з особливими потребами успішно долають перешкоди на шляху до успіху. Борис Ґрундль, тренер і консультант для менеджерів і керівників, вважає важливою не стільки критику системи працевлаштування інвалідів, як відповідальність перед собою і більш інтенсивне використання вже існуючих можливостей. Саме у цьому рецепт його особистого успіху, переконаний Ґрундль. Він страждає від поперечного паралічу, пересувається за допомогою візка.

Раніше Борис Ґрундль був успішним спортсменом, працював тренером з тенісу. Аж поки під час відпустки у грудні 1990 року у Мехіко не стрибнув зі скелі в лагуну - унаслідок пошкодження хребта у нього з того часу паралізовано 90 відсотків тіла.

Повернувшись до Німеччини, колишній тренер жив за рахунок соціальної допомоги, у Відомстві з працевлаштування розмірковували, куди б його можна було "розмістити". Проте Ґрундль не хотів, аби його просто кудись "розмістили". Завдяки цьому бажанню отримав посаду у відділі збуту, аж поки не став одним з менеджерів підприємства. Нині Ґрундль займається консультуванням топ-менеджерів і проводить мотиваційні семінари.

Неповносправним важче будувати кар'єру

На його переконання, неповносправним працівникам важче досягти кар'єрного зростання, для цього вони повинні демонструвати значно кращі результати роботи в порівнянні з іншими працівниками. Причиною цього є сталі уявлення людей, вважає Борис Ґрундль. Аби змінити їх, потрібно багато зусиль і витривалості.

Під час своїх семінарів він намагається апелювати до самосвідомості та сили волі учасників. "Завзяття інваліда, який іде своїм шляхом, означає: поблажок не існує", - пояснює тренер.

Втрата робочого місця через депресію

Роланд Вебер сьогодні також є топ-менеджером - хоча й у системі праці для інвалідів. Обіймаючи посаду голови Федерального об'єднання цехових рад, він є найвищим захисником інтересів працівників, які трудяться у майстернях для неповносправних. Інвалідність Вебера не є видимою. Як і Борис Ґрундль, він був повносправним у першій частині свого життя, проте втратив роботу через депресію. А після лікування у психіатричній лікарні Вебер, якому було трохи за п'ятдесят, вже не зміг знайти застосування на первинному ринку праці.

Зрештою працевлаштувався у майстерні для інвалідів. Робота йому подобалася, хоча на початку було важко працювати в установі для неповносправних. "Це було для мене великим соромом - невдачі у моєму колишньому житті", - пригадує Вебер. Проте згодом кар'єра знову пішла вгору - аж до федерального рівня.

Важка інтеграція на первинному ринку праці

Сьогодні Вебер робить акцент на збільшенні числа працевлаштованих на первинному ринку праці інвалідів. Із власного досвіду він знає, що багато роботодавців бояться особливого захисту від звільнень, гарантованого для неповносправних працівників у Німеччині. Проте часом підприємці просто погано поінформовані, зауважує Вебер, адже звільнити можна будь-якого працівника: у випадку неповносправного йдеться про домовленість між відомством з інтеграції, працівником та роботодавцем.

Ситуація на німецькому ринку праці для працівників із тяжким ступенем інвалідності і досі не є задовільною. Серед них - більше безробітних спеціалістів, аніж серед повносправних працівників. Проте в майбутньому зміна демографічної ситуації може сприяти збільшенню шансів людей з особливими потребами на добре працевлаштування та кар'єрне зростання.