1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Герта Мюллер: література як моральний примус

10 грудня 2009 р.

Герті Мюллер – народженій у Румунії німецькій письменниці - у Стокгольмі в четвер вручили Нобелівську премію з літератури. Тема її роману «Вдох-видох» (Atemschaukel) - приниження гідності диктаторськими режимами.

https://p.dw.com/p/KzDG
Герта Мюллер у СтокгольміФото: AP

Свій роман Герта Мюллер називає «спрагою життя», яка є реакцією на страх перед смертю. Її головним натхненням є творчий примус, продиктований власним життєвим досвідом, сказав, представляючи письменницю у Стокгольмі, постійний секретар Шведської академії Петер Енґлунд. «Є два сорти письменників: одні пишуть, бо можуть, інші – бо мусять це робити. Одні відчувають при цьому щастя, для інших письменництво пов’язано з нуждою та душевними ранами», - порівняв Енґлунд.

Слова матері

«Хустку взяла?» - цими словами Герта Мюллер традиційно починає читання свого роману. Це запитання, яке їй завжди ставила мати, проводжаючи маленьку доньку з хати. «Щоранку я йшла, навмисно не маючи хустки з собою. Адже я чекала на це запитання. Воно було свідченням її турботи. Я розуміла: протягом дня її не буде поруч і я муситиму сама дбати про себе. Питання «хустку взяла?» було непрямим жестом ніжності», - цитує Мюллер зі свого роману.

Метафора хустки тягнеться через цілий роман «Вдох-видох»: то на знак материнської любові, то як символ людяності там, де її чекати годі – у сталінських трударміях. Свій роман Мюллер присвятила, зокрема, своєму другу – померлому 2006 року письменнику Оскару Пастіору. Після війни його депортували з Румунії до Східної України, де він кілька років провів у трудармії. Схожа доля спіткала і матір самої Мюллер. «Відколи я знаю цю історію, я шукаю відповідь: «Чи дійсно це запитання «Ти взяла хустку?», та людяність, яка із ним пов’язана, не можна викорінити ані серпом і молотом, ані навіть жахіттями сталінізму з його перевихованням людей», - розповідає письменниця.

Досвід Румунії часів Чаушеску

Ці спогади і переживання, страх смерті, який Герта Мюллер сама пережила у Румунії за часів диктатора Чаушеску, за її зізнанням, вона не могла передати просто словами – їй потрібно було про це написати, вкласти цей біль у текст: «Коли нам затикають рота, ми намагаємося висловитися жестами, навіть за допомогою предметів. Їх важко розтлумачити на перший погляд, тому вони не викликають підозр», - цитує Мюллер зі своєї книжки.

Незадовго до того, як Герта Мюллер емігрувала з Румунії до Німеччини, її матір викликали на допит співробітники спецслужб. Її спочатку закрили саму в кабінеті на цілу добу. Стара жінка спочатку плакала, а потім почала своєю хусткою протирати брудний, припалий пилом кабінет. Пройшли роки, поки письменниця зрозуміла дії своєї матері: цим свідомим приниженням вона відстоювала свою гідність – на перекір своїм мучителям. «Усім, у кого диктатури всіх часів хотіли забрати гідність, мені хочеться сказати: може запитання про хустку має на увазі не саму хустку, а ту несамовиту самотність, яку відчуває людина?», - зачитала Герта Мюллер зі свого роману напередодні вручення Нобелівської премії. Стокгольмська аудиторія проводжала письменницю довгими, щирими оваціями.

Автори: Альбрехт Брайтшу/Євген Тейзе

Редактор: Роман Гончаренко