Окупація Криму

Про виклик, який становить для європейської безпеки криза в Криму, про специфічне бачення Росії спільної світової загрози та про хибність шляху нарощування ядерного арсеналу "DW" розмовляла з головою підкомітету з питань безпеки та оборони Європарламенту, французьким депутатом від політичної групи "Європейська народна партія" Арно Данжаном.

DeutscheWelle: Пане Данжан, що означає для європейської системи безпеки в цілому криза в Криму?

Арно Данжан: Нинішня ситуація в Криму несе передусім загрозу для України, яка є суверенною і незалежною державою, чиї кордони порушили. Ця агресія є абсолютно неприйнятною. Але, безумовно, проблема глибша. І криза в Криму становить виклик для Європи і всього світу. Ми живемо за домовленостями, угодами, міжнародними правовими нормами, які забороняють військові вторгнення на території суверенних країн. А саме це вчинила Росія. Ми не можемо у 21 столітті на європейському континенті допускати такі грубі порушення міжнародного права, бо це стане небезпечним прецедентом. Тому події в Криму – надзвичайно серйозний виклик у сучасній міжнародній політиці.

Чи не вважаєте ви, що ситуація в Криму загрожує безпеці причорноморських країн-членів ЄС?

Гадаю, що безпека цих країн не піддається особливому ризику. Оскільки більшість країн-членів ЄС є членами НАТО. Саме тому я переконаний, що Росія не погрожуватиме, наприклад, Румунії чи Болгарії. Але є й інші держави, наприклад, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, яка опинилася у зоні ризику, а деякі вже зіштовхнулися з російською агресією.

Зараз у Києві деякі політики говорять про поновлення ядерного арсеналу України, оскільки гарантії Будапештського меморандуму її не захистили. Чи не вважаєте ви, що цей документ повинен бути принаймні переглянутий чи доповнений?

До того, як говорити про перегляд Будапештського меморандуму, його треба імплементувати. А це означає, що має пройти зустріч всіх країн, які виступають сторонами цього меморандуму.

Але Росія ж не йде на будь-які дипломатичні кроки!

Так, наше завдання полягає в тому, щоб змусити Росію дотримуватися того, під чим вона підписалася, і провести термінову зустріч з імплементації Будапештського меморандуму, який дуже чітко визначає поняття гарантій безпеки та поваги територіальної цілісності та суверенітету України. Щодо поновлення ядерного арсеналу, то я можу зрозуміти емоції, які зараз почувають українці, але тут нам треба бути обережними. Нарощувати ядерне озброєння було б зараз не дуже мудрим кроком. Ми пам’ятаємо, скільки зусиль знадобилося для того, щоб Іран почав програму скорочення ядерного озброєння. Взагалі, мілітаристський шлях вирішення конфлікту – хибний. Ми все ще маємо місце для дипломатичних маневрів, хоча час спливає швидко. Але якщо дипломатія не спрацює, повинні "заговорити" санкції.

Євросоюз не має власної армії, але має Європейський корпус. Чи можливе його залучення для стабілізації ситуації в Криму, наприклад, для здійснення миротворчої місії?

Річ у тім, що Європейський корпус є фактично структурою НАТО. І якщо необхідно його направити в якусь точку світу, як це було у Афганістані, Косовому чи Боснії і Герцеговині, то для цього необхідний мандат НАТО. Тож навряд чи залучення Єврокорпусу є реалістичним в випадку України. Проте Євросоюз може направити туди цивільну місію спостерігачів, як це було в Грузії, після військового втручання Росії у 2008 році. Туди поїхало понад 300 людей, які патрулювали кордони між Грузією та Південною Осетією. Така місія фінансується з бюджету ЄС та контролюється Європарламентом. Вона, безперечно,сприяла деескалації напруги між Грузією і Росією. Я особисто проти того, щоб привносити у ситуацію в Криму воєнний вимір, бо ми ще не опинилися у воєнній кризі (хоча у неї і втягнені російські війська). Дякуючи українському керівництву, поки що вдається уникати силових зіткнень в Криму, і цього треба уникати й надалі будь-якою ціною. Тому, на мою думку, час для воєнної відповіді з боку ЄС на ситуацію в Криму ще не настав, хоча він повинен бути готовий надіслати туди дипломатичну місію, якщо виникне така можливість і потреба.

Наскільки тісним є військове співробітництво ЄС та Росії?

Щоб покласти початок партнерству, треба участь двох сторін. ЄС робив пропозиції Росії взяти участь у деяких операціях, наприклад, у боротьбі з піратством (операція "Аталанта") чи для боротьби проти ісламізму (місія в Африці), але Росія на ці пропозиції не пристала. Москва переконує західних лідерів, що ми маємо спільні інтереси і повинні разом боротися проти спільної загрози – радикального ісламізму. Але я особисто не бачив загрози ісламізму ні в Україні, ні в Грузії, але вона є в Малі. Тому хотів би побачити, що російська армія, замість того, щоб захоплювати Крим, вирушила разом з силами французької армії в Малі боротися з ісламістами. А російська армія вторглася в християнські країни. Це та суперечність, на яку ми повинні весь час вказувати росіянам.

Російські політики сьогодні дуже люблять порівнювати ситуацію в Криму з Косово, незалежність якого визнав ЄС…

Ці порівняння Косова з Кримом просто смішні. По-перше, у Косові, до військового втручання Заходу у 1999 році тривала жахлива війна та етнічні чистки, що одноголосно засудила Рада безпеки ООН. Де ви бачили подібне в Криму?! По-друге, між військовим втручання 1999-го року і проголошенням незалежності Косова у 2008-му минуло дев’ять (!) років інтенсивних переговорів, стороною яких, до речі, була і Росія, була створена контактна група, призначений уповноважений ООН, там працювала Місія ООН. У Криму ми побачили тритижневу іноземну військову окупацію. Якщо Росія хоче за будь-яку ціну провести паралель між Косовом та Кримом, то вона повинна насамперед визнати незалежність Косова. Але я щось не бачу, щоб Москва поспішала це зробити.