Юрій Андрухович: Із п'ятниці на неділю

Судячи з переказів та писань, Ісуса Христа стратили у п'ятницю, й це був подарунок народові до свята. Воскрес же Він на світанку третього після п'ятниці дня, себто в неділю. З огляду на ці обставини п'ятниця та неділя є найважливішими днями християнського тижня, а Страсна п'ятниця і Велика неділя - найважливішими днями християнського року. Я не повторював би цих загалом добре відомих чи навіть і прописних істин, якби не деякі особисті мотиви.

Але спершу про те, що, згідно з усіма чотирма євангелістами, повільна смерть Ісуса на хресті супроводжувалася більше ніж промовистими природними явищами. Сонце померкло, "і три години була пітьма на землі". (Принагідно зауважуємо, що тут очевидне художнє перебільшення: варто лиш уявити собі цілих три (!) години цілковитої темряви, що раптово вдирається в саму середину білого дня! Насправді для очікуваного ефекту й потрясіння вистачило б і кількох хвилин згаданої "пітьми на землі"). Далі в Євангеліях мовиться, що "о третій годині після полудня Ісус сильним голосом закликав: "Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!". Відтак схилив голову і вмер". Й аж тоді стається землетрус: "Скелі розпалися, відкрилися гроби, і багато мерців воскресло". Останній момент не може не дивувати. Що це за таке передчасне масове воскресіння? Воскреснути ж може й повинен тільки Христос, та й Він аж ніяк не зараз, а щойно на третій день!

Далі євангелісти фіксують мимовільне навернення центуріона, що командував стратою, та кількох його підлеглих: "А центуріон і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися й казали: "Це справді був Син Божий!".

Скорботна п'ятниця

Усі цитовані вище рядки я свого часу перечитав неодноразово з причини, як уже писав, суто особистої. Мій батько пішов із життя 18 років тому саме в ніч на Страсну п'ятницю, тож для мене цей день виявився першим днем на світі без нього. Слава Богу, того дня в мене було достатньо клопотів (лікарня, загс, ритуальний комбінат, будинок скорботи, соцзабез, церковна канцелярія, пошта), і я не мав найменшого шансу розкиснути. Відновлюючи згодом той день у своєму творі, що мав стати найголовнішим текстом мого життя (такий от максималізм!), я почав докопуватися до можливих причин свого тодішнього дисонансу з навколишнім світом. У чому полягали мої несформульовані й радше підсвідомі претензії?

Повторюся: день був особливий - у християнському сенсі. У моєму житті - також. Настільки, що я не заперечував би ні проти "трьох годин пітьми на землі", ні навіть проти землетрусу з подальшим розпаданням скель і відкриванням гробів. У мене помер батько, і я мав право на ексклюзивність. Навколишні ж люди тим часом усього лише метушилися, готуючись до "найбільшого християнського Свята". Займали черги за ковбасою, горілкою, вінками, пасками, на сповідь. Вистоювали їх і йшли далі - скуповувати ще щось, я вже й не знаю що.

Звичайно, я був далекий від того, щоб вимагати від них посипання голів попелом і розбивання лобів о бруківку. Усе, чого я хотів, - трохи більше печальної стриманості, про яку нібито цього дня і йшлося. Ну хоча б для зовнішньої пристойності. Це ж усе-таки була Скорботна п'ятниця, німецькою Karfreitag.

Замість аскетизму і скорботи

Сьогодні я прочитав про парахристиянський культ Страсної п'ятниці на Філіппінах. Там завжди знайдеться кілька сотень добровольців, які прагнуть, щоб цього дня їх розп'яли. Такий от "перегиб на местах". Можливо, того дня мені хотілося чогось подібного.

У той же час на Заході це вже давно не страсний і не скорботний день. Це передусім ще один вихідний - з усіма наслідками. Тобто пізній сніданок, шампанське, устриці, виїзди на лоно природи, пікніки, гірськолижні розваги, родинні цінності. Люди відверто радіють життю в той дещо спазматичний спосіб, як то вміють лише західні люди. Серед них усе менше християн, тож "найбільше християнське Свято" для них дедалі більше набуває передусім веселого заячого вигляду. Навіщо вважати цю чудову вихідну п'ятницю скорботною? Від первісного аскетизму і скорботи залишилося тільки одне: зачинено всі супермаркети й офіси. Й цього достатньо. Скуповуйтеся у четвер - радять знайомі. А якщо не встигнете, то в суботу до полудня. П'ятниця відпадає, все зачинено.

Мені ж головне дочекатися неділі. Бо я, здається, все ще плекаю рештки надії на те, що земля затрясеться (знову!), а вояки, що стерегли гріб, утечуть перелякані до міста. І душа Ісуса Христа злучиться з тілом, і Христос вийде з гробу, або, як ми говоримо, воскресне.

Бо інакше як нам розуміти всіх цих центуріонів? Усі ці, більше ніж промовисті, природні явища?