Історики: Москва прагне контролювати архіви пострадянських країн

Досі кожна країна на території колишнього Радянського Союзу сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Десь архівні документи колишнього СРСР були недоступні, десь їх частково відкривали. Тепер все має змінитися: без згоди партнерів по СНД розсекречувати радянські архіви буде неможливо. Це випливає з Угоди про порядок перегляду ступеня секретності відомостей, засекречених у радянські часи. Документ підписали в жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі.

Тоді такий крок пояснили «забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД» та «формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР». Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційні особи відмовляються від коментарів.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді «бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів». «Єдиний підхід» у даному випадку – це російський підхід, пояснив він у розмові з Deutsche Welle . «Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви». Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

«Російські правила – не на користь дослідників, - продовжив експерт. - Дедалі більше обмежень, дедалі менше документів видаються з архівів». За його словами, на секретному збереженні досі перебуває величезний масив документів, датованих навіть 20-ми роками минулого століття.

Засекречення цих документів, як каже Нікіта Петров, є протизаконним, адже російське законодавство встановлює максимальний термін засекречення документів у 30 років, а для документів розвідки – 50 років. «Росія плює на власне законодавство і нав’язує цей підхід іншим пострадянським країнам», - констатує історик. Свого часу заступник голови просвітницького центру товариства «Меморіал» навіть дійшов до Верховного суду Росії, домагаючись доступу до документів, які стосуються репресій НКВС. Однак всі намагання Петрова були марними, попри те, що законом, як наголошує історик, прямо встановлені терміни засекречення такого роду документів і вони давно спливли.

«Ковток свіжого повітря»

Як зауважує Нікіта Петров, за таких умов для російських дослідників доступ до радянських архівів у Казахстані або Україні мав величезне значення. «Наші історики їздили, приміром, до Казахстану і вивчали матеріали Карагандинського виправно-трудового табору, Акмолинського табору «зрадників батьківщини» та спецпоселень. Там на це дивилися «крізь пальці». Хоча останнім часом у Казахстані теж стало складніше», - каже російський історик. Але найцінніші для істориків документи, які стосуються злочинів радянської влади перебувають саме у московських архівах, до яких дослідників не підпускають «на гарматний постріл», скаржиться Петров.

На думку російського історика, «єдиний підхід» до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як президент України Віктор Ющенко розпочав кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 32-го - 33-го років минулого століття. Як повідомили Deutsche Welle у Виконавчому комітеті СНД, на даний момент учасниками угоди про узгодження перегляду секретності радянських документів є, крім Росії, також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан. Інші країни можуть приєднатися до угоди пізніше, сказав представник прес-служби Володимир Нікануров. «Якщо, скажімо, Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор», - попереджає Нікіта Петров.

Нерадісні перспективи

Чи планує Україна долучатися до «архівної» угоди СНД? Від міністерства закордонних справ Deutsche Welle відповіді поки не отримала. Так само немає відповіді від уряду на запити українських істориків і правозахисників. Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, сказав в інтерв’ю Deutsche Welle історик Володимир В´ятрович.

«Після приходу до влади президента Януковича роботу із систематичного оприлюднення документів про злочини радянської влади на території України фактично згорнуто», - заявляє В´ятрович. Ця людина знає про що говорить. З 2008 по 2010 роки В’ятрович керував архівом Служби безпеки України. Саме тоді систематизували й оприлюднили тисячі документів колишнього КДБ Української РСР, насамперед щодо Голодомору та українського визвольного руху.

«За останні роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, - констатує В’яткович. - Крім того, в архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ - звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи». За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи. Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до «архівної» угоди в рамках СНД: «Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду». На переконання Петрова, на кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле.

Автор: Євген Тейзе
Редактор: Володимир Медяний