Частина 2 - Римський плебісцит: прообраз європейської конституції

Біля двох століть тривало протистояння патриціїв та плебеїв у Древньому Римі. Плебс, нижчий стан вільних мешканців Рима, прагнув рівних прав з патриціатом, родовою аристократією. У середині V сторіччя до н.е. плебеям вдалося отримати велику перемогу: на центральній площі Рима – Форумі – на всезагальний огляд були виставлені 12 бронзових дощок - таблиць з вибитими на них текстами римських законів. Це так звані «Закони 12-ти таблиць», які забезпечували захист громадян від свавілля посадових осіб.

Шлях нагору

Починаючи від 421 року до н.е., плебеїв стали допускати до посади квестора – в Римі це був найнижчий щабель адміністративної посадової драбини. Також у них з’явилась можливість робити військову кар’єру, щоправда в дуже обмежених межах. 366 року до н.е. плебей був вперше обраний консулом. Плебс отримав доступ до сенату. А десять років потому один з плебеїв навіть став диктатором. У Римській республіці людина, яка за пропозицією сенату назначалась на цю посаду, поєднувала в собі вищу воєнну та громадську владу на строк не більше шести місяців. Здавалося, все свідчило про фактичну консолідацію інтересів патриціїв та плебеїв. Тим більше, що часті війни вимагали напруження сил усіх римлян, і патриціям не лишалось нічого іншого як піти назустріч плебеям. Одначе це була лише видимість поступок…

Боротьба за рівноправ’я

Влітку 287 року до н.е., коли патриції розробили проект нового військового законодавства, стало зрозуміло, що вони вирішили відігратись. Що слугувало для цього приводом? Однозначної відповіді на це немає. Можливо, після тяжкої перемоги над самнітами, які заселяли південну частину Апеннін, та розширення римських володінь, патриції мали намір знову обмежити права плебеїв – для того, що б зміцнити свої. Як би там не було, нове військове законодавство, яке посилювало владу патриціїв, викликало рішучий протест з боку плебеїв.

Плебеї полишають місто

Відразу після опублікування нового законопроекту плебеї вирішили піти з Рима на знак протесту і таким чином паралізувати господарче життя міста. Цей демонстративний крок простолюдинів (він увійшов в аннали римської історії як «сецесія плебеїв») можна умовно порівняти з сучасним загальним страйком. Місто спорожніло. Роботи, які щодня мали б виконуватись в Римі, зупинилися. Працювати стало нікому. Обурений плебс зібрався на пагорбі Янікул, що на правому березі Тибру. Сьогодні тут простирається римський район Трастевере.

Рішення плебсу набирають силу закону

Зібравшись за межами міста, плебеї призначили свого диктатора. Їм став Квінт Гортензій. Плебс також постановив розробити власне військове законодавство - на противагу патриціанському. Згідно з цим законом Гортензія (lex hortensia), рішення плебейських зборів (плебісцитів) набували сили закону без ухвали Сенату й були обов’язковими для всіх римлян - не тільки для плебсу, але й для патриціїв. Коли посланці плебеїв прийшли до патриціїв, представили їм свій законопроект і сповістили, що повернуться в місто лише після того, як цей закон буде ухвалено, відповідь патриціїв була фактично вирішена. Щоб не допустити економічного занепаду Рима, патриції погодились на всі умови плебсу.

Основи демократії

Важливим елементом римського права плебеї зробили плебісцит (plebis scitum) – постанову, яка ухвалювалася загальними зборами плебеїв і набувала силу закону для всіх римлян. Саме ці плебісцити й слугували прообразом тих референдумів та опитувань громадян, які проводяться сьогодні в багатьох демократичних державах Європи і є, напевно, найважливішим інструментом прямої участі народу в процесі прийняття політичних рішень. Плебісцити, які 287 року до н.е. набули законодавчої сили, поклали кінець становій боротьбі в Римі й одночасно сприяли процвітанню міста.

Автор: Маттіас фон Гельфельд / Ольга Прокопишина
Редактор: Володимир Медяний