Закарпатський фолк у Західній Європі

Серед музикантів українського гурту "Гудаки" з Нижнього Селища на Закарпатті, які називають себе радше аматорами, аніж професіоналами, українські угорці та роми. А фронтмен гурту Юрґен Крефтнер - австрієць, який переїхав до України 17 років тому й закохався в закарпатські мотиви. Тепер "Гудаки" намагаються познайомити з аутентичністю українського регіону жителів Західної Європи. 2010 року гурт "Гудаки" переміг на фестивалі Plauener Folkherbst у німецькій Саксонії. Зараз гурт гастролює містами Бельгії, Швейцарії, Нідерландів та Німеччини. DW поспілкувалася з Юрґеном Крефтнером після концерту "Гудаків" у німецькому Кельні.

DW: Пане Крефтнер, як Ви потрапили до України та чому вирішили залишитися там?

Я декілька років мешкав у комуні у Франції. Життя в комунах - менш егоїстичне. Тут люди живуть разом, солідарно, не лише кожен для себе, а намагаються позитивно змінювати суспільство. Проте згодом мені стало там нудно. Я випадково поїхав до України. Це були 90-ті роки, у країні був повний хаос. У селах той час сприймали так: важко, проте живемо. Мені стало дуже цікаво в Україні і я зрозумів, що тут є дуже багато можливостей для креативності.

Як утворився гурт "Гудаки"?

Гудаками в нас на Закарпатті називають музик. Раніше всі нинішні учасники нашого гурту грали на весіллях. Разом грати ми почали випадково, без жодних амбіцій стосовно того, аби виступати. Вирішили якось поїхати на гастролі. Всім стало цікаво. Потім побачили, що є реакція в публіки і ми можемо чогось досягти. І вже 13 років ми працюємо та бачимо, що досі маємо великий потенціал. У Європі вже немає таких колективів, як наш, які на стільки аутентично можуть виступати у будь-якому місці. Сьогодні (на концерті в Кельні - Ред.) людей небагато, але буває й повний зал. Ми вже маємо доступ до серйозної сцени. І я не сумніваюся, що через 2-3 роки у нас буде ще більше прихильників.

Як у Вас виходить настільки автентично співати українською мовою? Адже вона для Вас не рідна…

Просто потрібно відчувати музику, тут нема чого пояснювати. Пісня сама тебе несе. Ця музика дуже жива, вона прекрасна. У Європі рідко можна знайти таку живу музику - настільки вона автентична. Я австрієць, у Австрії такого вже давно немає. Вже близько 200 років немає такої музики, її знищили влада, церква тощо. А тут, у Закарпатті, нам пощастило, що ще є такі музиканти, як наш скрипаль, баяніст. Вони обидва самоучки та абсолютно автентичні. Вони передають те, що грали їхні прадіди та діди. І мені цікаво залишити їх такими, як вони є, аби за цих людей не вирішували якісь комерційні організації чи телебачення, які належать олігархам, що вони мають співати.

Скільки концертів заплановано в "Гудаків" у цьому році та де саме?

У цьому році у нас 50 концертів у Європі. Найближчим часом будемо в Бельгії, потім повернемося до Німеччини. Та нам потрібно більше концертів, адже музиканти живуть на ці гроші. В основному вони ще грають на весіллях і вони більш-менш забезпечені. Але для колективу потрібно, щоб ми грали 70-80 концертів на рік, у хороших місцях - нам це не важко. Та є багато організаційних питань – ця робота дуже важка і вона вся на мені. Ми їздимо лише на дуже великі заходи і намагаємось там знайти посередників. Проте ми не маємо комерційного підходу до нашої роботи. Ті, хто для нас робить відео чи записи, рекламу чи дизайн, це наші друзі - вони працюють безкоштовно. І це навіть такий собі секрет України, що гурт може так існувати.

На "Євробачення" не хотіли б потрапити?

Ні, нам там немає що робити. Це гламур. Нас часто українські канали кудись запрошують. Проте це не наш формат. Телебачення ставиться до музикантів, як до ляльок - станьте там, робіть те й се. Мета нашої групи - показати себе, залишатися такими, які ми є. Подивіться на цих музикантів - ви їх не зміните, вони не створені для шоу чи телебачення. Їм у цьому буде некомфортно. Гламурні підходи не для нас. Я всім бажаю лишатися такими, якими їх створила природа.

Яка публіка приходить на Ваші концерти в Західній Європі?

95 відсотків наших шанувальників - не українці. Ми дуже довго ігнорували українську діаспору, тому що вона була дуже пасивною. Зараз я бачу, що після Євромайдану українська діаспора змінилася, змінилася навіть дуже сильно. До цього нам було не дуже цікаво з ними зустрічатися. А зараз навіть у Німеччині, я думаю, потрібно, щоб діаспора більше про нас знала, щоб було більше зустрічей.