Допомога пенсіонерам
18 березня 2013 р.
За даними ООН за 2011 рік, кожен четвертий українець живе за межею бідності. Середня пенсія в Україні - 1253 гривні, тому велика кількість українських пенсіонерів вимушена заощаджувати навіть на їжі та ліках. Тілль Маєр зміг переконатися у цьому особисто.
2007-го року німецький журналіст уперше побував у Львові - у медико-соціальному центрі він зустрічався з українцями, які були в'язнями нацистських концтаборів. Повернувшись до Німеччини, Маєр написав книжку про їхні долі. "Тоді я познайомився із дуже цікавими людьми. Їхні долі справили на мене незабутні враження, - розповідає журналіст. - Спілкуючись із ними, я бачив, як бідно вони живуть. І мені захотілося їм допомогти".
Допомога малозабезпеченим пенсіонерам
2011-го року на сайті німецького інтернет-видання Spiegel Online з'явилася стаття Маєра "13 метрів злиднів". У ній журналіст докладно розповів про життя львів'янки Ксенії Мардан, котра майже 30 років мешкає у маленькій кімнатці в гуртожитку без гарячої води й туалету. Мізерної пенсії їй ледь стає на оплату комунальних послуг та їжі.
Наприкінці публікації журналіст закликав читачів допомогти малозапезпеченим пенсіонерам Львова, вказавши координати відділення німецького Товариства Червоного Хреста у федеральній землі Баден-Вюртемберг, де Тілль уже давно працює на громадських засадах.
За словами Андреаса Формалли, заступника керівника цієї організації, завдяки пожертвам читачів, які надійшли не лише з Німеччини, а й зі Швейцарії та Франції, з'явився спеціальний проект в Україні. "Наші українські колеги із медико-соціального центру Львова не раз говорили там, що люди, котрі звертаються до них за допомогою, потребують ліків, - пояснює Формалла. - Саме тому ми заснували фонд безкоштовних медикаментів для малозабезпечених пенсіонерів". Одна з них - Ксенія Мардан.
Жест милосердя
Відділення Червоного Хреста у Баден-Вюртемберзі від жовтня 2011 року перераховує львівському медико-соціальному центру, на базі якого здійснюється безкоштовна видача медикаментів, тисячу євро щомісяця. Як розповіла у розмові з DW директор центру Ніна Добренька, щомісяця таким чином удається допомогти 70-80 пенсіонерам. В основному це літні люди, чия пенсія не перевищує тисячі гривень. "Проте часом ми робимо винятки. Якщо в людини пенсія трохи більша, а необхідні ліки дуже дорогі, ми піклуємося і про цих людей", - пояснює Добренька.
У проекті задіяні 30 медсестер, котрі працюють з львівськими пенсіонерами. "За рецептом лікаря робиться замовлення ліків на конкретну людину. Пенсіонери можуть забрати медикаменти у нашому центрі, а якщо людина не може ходити, медсестра приносить йому ліки додому", - каже директор центру. За її словами, за допомогою звертається набагато більше людей. Працівники центру у таких випадках просять їх почекати наступного місяця. "Ця ініціатива - жест милосердя. Адже у нас немає коштів, аби допомогти літнім людям безкоштовними ліками", - відзначає Добренька.
Андреас Формалла розуміє, що невеликий проект не може забезпечити ліками всіх львів'ян, котрі їх потребують. Проте результатами він задоволений: "Спочатку ми думали, що зможемо фінансувати проект рік-два. А тепер бачимо, що коштів вистачить ще принаймні на два-три роки. Окрім того, Тілль Маєр допомагає нам своєю роботою".
Нові чоботи для медсестри
Німецький журналіст кілька разів на рік приїздить до Львова, де він ще й працює на громадських засадах у медико-соціальному центрі. А також пише статті для німецьких ЗМІ про життя літніх людей в Україні. "Своїми репортажами я намагаюся спонукати людей до допомоги українським пенсіонерам," - зізнався Маєр в інтерв'ю DW.
Востаннє він був у Львові у січні 2013 року. Тоді й познайомився з Ольгою Роман, котра вже 51 рік працює медсестрою у місцевому відділенні Червоного Хреста. Аби заробити на прожиття, 71-річна пенсіонерка все ще продовжує працювати. Про це німецький журналіст написав у своїй лютневій статті для Spiegel Online.
Тілль Маєр також помітив, що, відвідуючи пацієнтів, Ользі Роман доводиться пішки ходити по три-чотири години на день у потрісканих чоботах. На свою зарплату і пенсію медсестра не може купити собі нового взуття. "За останні тижні мені подзвонили кілька десятків людей, котрі хотіли купити Ользі Роман чоботи, - посміхається Андреас Формалла. - Гроші на це придбання вони вже перерахували".