"Я в цьому житті щаслива"

Київ, Поділ, кав’ярня. Марія Бурмака замовляє м’ятний чай. Говорить багато, швидко, незважаючи на хворий голос. Цей голос - став одним із символів сучасної української музики після проголошення незалежності, а також "Помаранчевої революції" 2004 року. Про те, як живеться й працюється їй сьогодні, Бурмака розповіла в інтерв’ю DW.

Deutsche Welle: В суботу, 18 травня, у Швеції відбудеться фінал пісенного конкурсу "Євробачення". Ви це шоу дивитесь?

Марія Бурмака: Це не формат музики, який мені подобається. Але оскільки Україна бере участь, я суто з патріотичних міркувань, намагаюсь відстежувати. До речі, свого часу німецька переможниця "Євробачення", Лєна, була дуже мила. Було зрозуміло, чому вона виграла - щось справжнє, щире. На загал цей конкурс відрізняється якоюсь штучністю, "пластмасовістю".

- Як вам цьогорічна українська учасниця - Злата Огневич?

- Свого часу я на своїй сторінці у Facebook навіть поставила її пісню "Зозулька" українською мовою. Це було досить свіжо й достойно. Що вона співатиме зараз, я не знаю. Але вона справляє гарне враження.

- Вас ніколи не запрошували виступити на "Євробаченні"?

- Наскільки я розумію, ініціатива має виходити від виконавця. Від мене вона не виходила з різних причин. З одного боку - якісь шалені організаційні труднощі, й фінансові також, тому що там падає дуже серйозна ноша на плечі виконавців. З іншого - в моїй музиці дуже важливо розуміти текст. Мова моя - українська. Тому не думаю, що я мала би шанси на успіх у цьому конкурсі.

- Про що ваша, на даний момент, найостанніша пісня?

- Я не мало їх написала. Є пісні, які просто написані під гітару, вони не записані в студії. Наприклад, пісня "Він іде по воді, він тамує вогонь" - це християнська тематика. Є пісні дуже особистісні, є - на вірші поетів Івана Малковича, Сергія Жадана. Вони не записані. З тих пісень, які записані, є кілька ліричних композицій, одна з них називається "Радіохвиля", де є такі слова: "Не зупиняйте цю радіохвилю / Не зупиняйте, я хочу почути слова / Не залишайте мене, я сама не зумію / Йому сказати, що я ще жива".

- Ви наголошуєте, що співаєте українською. В останні роки в Україні чути багато скарг, що мова витісняється, в тому числі зі ЗМІ. Ви це відчуваєте?

- Так. Якщо ви увімкнете будь-який український канал, ви не почуєте там українських пісень. Українську мову у програмах ще можна почути, хоча й не багато. Але музики дуже мало. Не тому, що її немає, а тому, що концертні програми записуються з розумінням шоу-бізнесової, економічної і навіть політичної доцільності. Треба розуміти, кому належать канали. Тому є велика проблема. На телеканалі ТВі була програма, яку я робила, і яка називалася "Музика для дорослих". Це був майданчик для українських музикантів… Напередодні нового року проект закрили, як мені здається, несправедливо. Тепер мене запросили вернутися. Я, зваживши всі "за" і "проти", прийняла це, признаюсь чесно, непросте рішення - програму продовжувати.

- Ви - за повернення квот?

- Так. Цих квот насправді мало хто дотримувався. Але це був якийсь захист для українських виконавців і хоча б примарна можливість потрапити в ефір. Для музикантів це - свідчення того, що держав про них дбає. Тут справа не тільки в квотах, а й у загальній політиці країни - кому належать радіостанції, яку музику там вважають форматною. Але коли була квота 50 відсотків, то її намагалися дотримуватися. Хай вночі, але ставили. Були такі думки, що українська музика має перемагати в конкурентній боротьбі. Я теж за це, але треба розуміти, що це нерівні сили. Російський шоу-бізнес дуже хоче мати Україну як свій ринок. Мені здається, так як держава має захищати свого виробника в будь-якій сфері, вона має захищати і музикантів.

- Вам важко потрапити в український ефір?

- Важко. Можна почути: "О, це Бурмака, це - українська мова". Це означає "ні". Або я настільки у багатьох людей асоціююся з певними політичними подіями ("Помаранчевою революцією" 2004 року - Ред.), що, навіть якщо я пропоную романтичну пісню, люди кажуть: "Бурмака - це знову політика". Хоча я ніколи не писала політичних пісень. Усі пісні, які звучали на Майдані, були написані з якихось внутрішніх переживань. Пісня "Не бійся жити" - про самотність, а це стало саундтреком Майдану.

- Ви спілкуєтеся з багатьма людьми, бачите, що відбувається в суспільстві. Чи очікуєте ви нової хвилі протестів?

- Я сама в якийсь момент написала пісню "Я втомилась від цих революцій". Це не пісня-розчарування. Там є слова "Я втомилась від цих революцій, що такими не є насправді". Що ми побачили? Моральний порив великої кількості людей певна група політиків використала у своїх матеріальних цілях. Це негативно відбилося на національно-визвольному русі, який ніколи не припинявся в Україні. Тобто, я ніколи не розчаруюся в ідеї, в Україні, яка вона є. Я вважаю, що в України були значно страшніші часи, і знаходилися люди, які відстоювали свою ідентичність. Я - серед таких людей. Я звідси не поїду. Але якщо був період, коли я співала пісню "Ми йдемо", то тепер я дуже чітко буду думати, хто - "ми", і "куди" ми йдемо. Що стосується людей, то момент гострих розчарувань був, але минув. Люди зрозуміли, що треба йти далі.

- А куди Україна іде зараз?

- Мені би дуже хотілося, щоб до Європейського Союзу. Багато хто вважає інакше. Але мені здається, що повернення туди, де ми вже були, неможливе.

- Що вам дає сили не втрачати оптимізму?

- І філософський підхід, і розуміння того, що історія розвивається по спіралі, і те, що мене багато хто сприймає як символ. Зацвіли каштани - мене це радує. Мене радують християнські свята - я дуже люблю Різдво і Великдень. Тобто, це не тільки натхненний патріотизм, а й побутовий патріотизм.

- Як ви пишете пісні?

- Насамперед, це - емоція, яка тобою нуртує всередині. Такий стан або є, або його немає. На цьому етапі я це пояснити не можу. Щось тебе хвилює і починає бродити в голові - разом з мелодією і ключовими фразами. Тоді я записую це - в телефон, на серветках, на руці. Потім беру гітару і можу всю ніч доводити до певної форми. Це як скульптор, який висікає щось із брили, забираючи все зайве.

- Яку музику слухає Марія Бурмака?

- Якщо говорити про українських виконавців, то це "Крихітка Цахес", Оксана Муха, "Тартак", "Гуляй поле", Тарас Чубай, "Океан Ельзи". Так само я багато слухаю західної музики. Це - Стінг, Ерік Клептон, Боб Ділан, "Бітлз", Енья.

- Хто з них на вас найбільше вплинув?

- Важко сказати. Боб Ділан на мене вплинув у тому, якою може бути музика протесту. "Бітлз" - це лаконічність мелодій. Стінг - це філософія. Душевне розуміння і єднання, якщо говорити про музикантів, у мене є саме зі Стінгом. Я відчуваю дуже велику близькість і в текстах, і в мелодіях. Клептон - у текстах пісень і формуванні групи. А Енья - це ніжність, жіночність і вміння донести своє.

- А яких німецьких виконавців ви слухаєте?

- Свого часу - Ніну Гаґен. Моя дитина слухала Rammstein (сміється). До речі, я збиралася приїхати на концерт видатного німецького скрипаля Девіда Ґарретта. Якби ви мене спитали, на концерт якого виконавця ви мрієте потрапити, я б сказала - Девід Ґарретт.

- Правда, що в дитинстві ви співали Баха?

- Так. Я дуже люблю музику Баха. В мене батько - історик, але він грав на скрипці, звідси і моя дуже велика любов до скрипки. Батько почав вчити мене співати з чотирьох-п’яти років. Це були не дитячі пісні, а класична музика. Я пам’ятаю в школі, я заспівала другу партитуру Баха. Величність, спокій, умиротворення, це для мене музика Баха.

- Про що мріє Марія Бурмака як людина?

- Не хочеться старіти, не хочеться хворіти, хочеться, щоб не було проблем, хочеться завжди посміхатись. Але моє життя повне, я, напевне, в цьому житті щаслива.