Мар'яна Садовська виступить в Україні

Українська співачка і музикантка Мар'яна Садовська, котра живе у німецькому Кельні, збирається презентувати на двох концертах у Києві та Львові свою найновішу програму "Cut the cord", створену разом із німецьким музикантом Кристіаном Томе. Нещодавно Садовська отримала одну із найпрестижніших нагород у царині world music - Велику премію німецької музичної нагороди RUTH, котру присуджує німецька радіостанція MDR Figaro разом із найбільшим у Німеччині етнофестивалем TFF Rudolstadt. В розмові з DW мисткиня розповіла, як життя за кордоном впливає на її творчість та чому для неї важливий діалог з іншими культурами.

Deutsche Welle: Мар'яно, розкажіть про Ваші концерти, заплановані в Україні.

Мар’яна Садовська: Концерти були заплановані досить давно. Один концерт у Києві - це має бути закриття фестивалю "Дні Львова у Києві", який організовує мистецька агенція "Млин". Мій концерт має відбутися на закриття цього фестивалю четвертого грудня у Києві. А шостого грудня я маю відкривати фестиваль Jazz Bez у Львові. Звичайно, я дуже чекаю на ці концерти, бо я повезу свою найновішу програму, яка називається "Cut the cord" - дует із музикантом із Кельна. Ця програма ще зовсім свіжа - просто з печі. Сьогодні я мала репетицію і відчуваю, що фактично всі пісні вийшли настільки актуальні - часом так стається. Тому я навіть трошки почала хвилюватись, чи я їх зможу заспівати, чи до горла не підступатиме комок.

Звичайно, зараз так склалася ситуація, що я навіть не знаю, чи відбудуться концерти. Я не знаю, як розвинеться ситуація. В останні дні про концерти я думала тільки тоді, коли вибігала на репетиції - перед тим як слідкувала за подіями в Україні й організовувала тут (Мар'яна Садовська була однією із організаторок Євромайдану у Кельні. - Ред.) Сподіваюся все-таки, що концерти відбудуться. Якщо ж вони відбудуться на Майдані - то буде ще краще.

Чому Ви вважаєте цю програму особливо актуальною для України сьогодні?

Я зауважила, що не співаю пісень про кохання - дощ падає, я така самотня. Чомусь у мене майже немає таких пісень. Але зате є пісні про відхід від дому, еміграцію, повернення, одна пісня фактично моряцька - про корабель, який тоне. Коли я над нею працювала, це був час, коли в Україні і в Польщі відбувалися футбольні змагання. Тоді тутешня преса дуже багато шуміла про Україну, і Юрій Андрухович написав дуже гарний і дуже тяжкий текст, який з'явився, здається, у Süddeutsche Zeitung. У кінці цього тексту були два абзаци, які мене так взяли за душу, що я їх зараз використовую у своїй пісні про корабель, який тоне.

Я навіть злякалася: тоне корабель, може, навіть страшно про це співати. Але ні-ні. Наприклад, у Греції колись, коли жінки співали плачі, одним з завдань голосіння було відштовхнути зло, відштовхнути саму смерть. Часом співаєш про щось дуже сумне, але фактично навпаки - це наче будувати собі мур, протекцію.

Як часто Ви виступаєте в Україні?

Мені важко сказати, але цей рік був феноменальний для мене. Тому що, по-перше, вдалося заспівати в Україні свою програму "Odessa Underground", після того відбулася прем’єра у Києві твору "Чорнобиль. Жнива" разом зі Kronos Quartet. Не минуло і кількох місяців, і знову йдуть запрошення - і я можу представити найновішу програму. Так що цього року у мене щасливий рік - я багато в Україні.

Вас надихає Україна, але не лише - з етнографічними експедиціями Ви відвідували й інші країни, як то Бразилію чи Кубу. Чи важливо, на Вашу думку, цікавитися й іншими культурами, а не лише своєю?

Дуже важливо бути відкритим для світу. Я сама це відчула на собі. Колись я думала, що таких пісень, як у нас, немає ніде, і такої трагічної історії нема ні в кого. А коли потім починаєш відкривати для себе, що є Корсика, і є Грузія, і є Болгарія, і є йодль у Швейцарії - і це також прекрасна музика.

І коли починаєш відкривати для себе інші народи, у яких, можливо, ще трагічніша історія - бо як міряти, хто більше страждав. Коли починаєш подорожувати по світі і бачити: так, у нас біда і в нас люди бідують, але я бачила більшу біду на Кубі чи в Індонезії. Це допомагає відчути себе не тільки закоріненим на своїй землі, а справді відкритим до світу - до інших культур, інших релігій, інших мов, інших поглядів.

Коли я зараз думаю про можливу дорогу для України в Європу, я також знаю, що це буде така Україна, яка не толеруватиме ніякого фобізму і ніякого іншого "ізму". Це буде Україна, відкрита до інакшості. Це буде Україна, у котрій кожна людина зможе обирати, як вона хоче жити. Для відкритості до світу дуже допомагає, якщо ти знаєш, вивчаєш, спілкуєшся з іншими - народами, культурами, мовами.

Розкажіть про "кухню" творчості української мисткині, котра мешкає за кордоном. Ви жили у Польщі та США, а нині - у Німеччині. Як це впливає на Вашу творчість?

Дуже впливає. Навіть те, що я працюю із музикантами, які не є українцями, це вже діалог. Це уже зустріч двох музичних світобачень. Тут у Німеччині у принципі люди не носяться зі своєю німецькістю. Люди скоріше не афішують того, що вони німці, особливо якщо кудись виїжджають. Та все рівно це є, певні культурні особливості всякаються із молоком матері. Це допомагає мені в мистецтві. Допомагає почути музичну перспективу, якої я не могла би почути, якби не мала цього спілкування з іншим музичним світоглядом. І це стосується як роботи із кимось, хто виходить з іншої музичної традиції, так і з тими, хто займається новою музикою або джазом.

Ваша творчість дуже багатогранна - не лише фолк, а й, наприклад, шансон. Над чим плануєте експериментувати далі?

Є запит на проект у Берлінській філармонії. Я вже домовилася ще з двома співачками з України - акторками із Львівського театру імені Леся Курбаса - зробити маленький проект, який буде для трьох голосів і чотирьох контрабасів. Це є наступний проект. А крім того, я працюю також над музикою до вистави у Вроцлаві по мотивам біографії Каміли Клодель.