1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Майдан очима німецького студента

Інтерв’ю провів Віктор Вайц13 березня 2015 р.

Німецький фотограф Робін Гінш багато разів бував у Києві і був свідком розстрілів на Майдані. У розмові з DW митець розповів про свої поїздки до України, а також про те, де в Німеччині можна отримати освіту фотографа.

https://p.dw.com/p/1EqR2
Фото із серії Робіна Гінша "Майдан"
Фото із серії Робіна Гінша "Майдан"Фото: Robin Hinsch

Молодому фотографові Робіну Гіншу, який був свідком розстрілу протестувальників на Майдані, не завжди вдавалось закарбувати події, учасником яких він ставав. Одного разу митець і сам потрапив під обстріл. У 20 метрах від нього падали поранені і вбиті. Німецькому студентові вдалось добігти до укриття. Коли перестрілка затихла, він побіг у бік готелю "Україна" поруч із Майданом, де і знайшов захисток. "Я не зробив жодного знімку цієї перестрілки. Мені зовсім не хотілося у свої 28 років померти під час зйомки", - розповідає Робін Гінш.

Deutsche Welle попросила митця розказати про серію фотознімків, зроблену на Майдані, а також про те, де в Німеччині можна вивчати мистецтво фотографії.

DW: Робіне, де Ви навчались майстерності фотографа?

Робін Гінш: Я почав вчитись у Державній вищій школі дизайну в Карлсруе у відомого професора Ельґера Ессера, потім у Ганноверській вищій школі за спеціальністю "Фотожурналістика й документальне фото" і завершую навчання у Вищій школі прикладних наук у Гамбурзі. Я вивчив практично всі види фотографічного ремесла - від художньої фотографії та дизайну до класичної документальної фотожурналістики. У Німеччині більше 25 вишів, у яких викладають фотосправу та фотомистецтво. У кожного з них свої особливості. Скажімо, у Дортмунді та Білефельді робиться ставка на класичне документальне фото, у Карлсруе або Гамбурзі можна оволодіти мистецтвом фотографії у більш широкому сенсі.

Робін Гінш
Робін ГіншФото: Viktor Martynjuk

Я за спеціальністю дизайнер засобів масової інформації та комунікації, а простіше кажучи - професійний фотограф-документаліст. Крім того, я багато працюю у сфері відеозйомки, брав участь у виставках зі своїми відеоінсталяціями. Багато хто із моїх однокурсників паралельно до фотографії займалися живописом.

Але для навчання фотомистецтву окрім бажання необхідні ще й першочергові навички і здібності. Як їх оцінюють під час вступу?

Для цього під час подачі заявки до вишу необхідно надати папку зі своїми роботами. Це робиться для того, аби викладачі могли розподілити студентів по різноманітних кафедрах у залежності від їхніх здібностей - одним краще вдаються фотоетюди, портрети, панорамні й ландшафтні знімки, іншим ближча фотодокументалістика.

Якщо людина не подає до приймальній комісії фоторобіт, то її шанси вступити до вишу дорівнюють нулю. Тим, хто подає документи у навчальний заклад у Дюссельдорфі, наприклад, де навчають азам класичної художньої фотографії, не варто подавати на творчий конкурс знімків, виконаних у документальному стилі із гарячих точок. Таким людям краще йти до вишів у Ганновері, Гамбурзі або Дортмунді. Там учать тому, щоб через свої роботи не просто показувати, але й пояснювати глядачам світ, який їх оточує.

Тим, хто займається художньою фотографією, варто прагнути до вишів у Лейпцигу, Дюссельдорфі або Карлсрує. Тут роблять ставку на художню майстерність. У Бремені, скажімо, навчають також і мистецтву оформлення друкованої продукції, як-от книжок, журналів, брошур, рекламних плакатів.

Ви багато разів бували в Україні. Із чим пов’язане Ваше зацікавлення цією країною?

Інтерес до України у мене виник ще у 2010 році, коли до влади прийшов Віктор Янукович. Німецькі ЗМІ неоднозначно сприйняли цей факт, багато журналістів передрікали цій країні дуже важкі часи. Для мене у ній перетинаються і змішуються культури та менталітет жителів Східної та Західної Європи. І мій інтерес як фотографа був зосереджений саме на цих особливостях. Я багато знімав в Україні у 2010-2012 роках. А в 2014-му став свідком розстрілу Майдану. Мені було зрозуміло, що на Україну чекають великі потрясіння. Декілька місяців потому я знову повернувся до Київ. Днями я знову поїду до України.

Які у Вас плани цього разу?

Я намагаюся за допомогою тривалих спостережень за подіями краще пізнати український народ. Мені цікава динаміка розвитку життя у країні, зміни, які у ній відбуваються. Я хочу зрозуміти, звідки українці черпають свої сили, добиваючись незалежності та намагаючись вирішити самостійно, із ким їм по дорозі - із Росією або країнами Євросоюзу.

У Вас є серія фотографій, яка називається "Майдан". Яким Ви його побачили?

Це було місце, де вирішувалося майбутнє України. Там відчувалася велетенська напруга через протистояння владі, яка намагалася звільнити площу від протестувальників. А люди не хотіли її залишати до тих пір, поки у країні й у владних структурах не відбудуться зміни, які їм були обіцяні. Я багато спілкувався з людьми на Майдані, чув різні думки - від найрадикальніших до зважених та реалістичних. Там був представлений широкий спектр поглядів та інтересів: від "Правого сектора" і демократів до лібералів та анархістів. Однак у кожного була ціль вибороти краще життя у країні.

Що саме Вас особливо здивувало та вразило на Майдані?

Здивувало, у першу чергу, прагнення людей зламати існуючу систему ледь не голими руками, забарикадувавшись від поліції. Багато хто буквально в хокейних шоломах та будівельних касках був сповнений рішучості стояти до кінця.

Крім серії фотографій про Майдан, у Німеччині виставлялися й інші Ваші роботи, відзняті в Україні.

Так, я брав участь у декількох виставках - у Гамбурзі, Аугсбурзі, Лейпцигу та Кельні. Серед моїх робіт є й фотографії із Донецької області - Краматорська, Слов'янська, Артемівська. На фотографіях з Майдану більше людей та документальних сюжетів, а з Донецької області багато ландшафтних і панорамних знімків. Тоді там ще не було війни. Під час своєї нової поїздки я планую знімати у східній частині України, де ситуація залишається дуже напруженою.

Річниця загибелі Небесної Сотні: спогади німецького пастора

Чому Вас увесь час тягне до України?

Для мене як фотографа-документаліста ця країна приваблива ще й тому, що я давно хочу зрозуміти, де насправді пролягають європейські кордони. Я багато знімав у Північній Африці, наприклад, у Сеуті - іспанському місті на північному узбережжі Марокко, практично по інший бік європейського кордону. Я шукаю відповіді на запитання, де починається і де закінчується Європа, чи дійсно її культурні й ментальні кордони пролягають там, де починаються держави, які не входять до Європейського Союзу? І все більше приходжу до висновку, що чітких кордонів не існує, вони розмиті і більш прозорі, ніж ми припускаємо. Саме це я й намагаюсь своїми фотографіями донести людям.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій