ЄС і Україна: у пошуках балансу
Європейський Союз у відносинах з Україною стоїть перед дилемою: він хоче прив’язати її до себе, але, принаймні у довгостроковій перспективі, Києв мав би знайти компроміс і у відносинах з Росією. З огляду на такі обставини жорсткий антиросійський курс був би помилковим. Одночасно Брюссель вимагає від Києва політичних та економічних реформ як передумову прогресу в наближенні до ЄС та, цілком практично, як умову подальшої фінансової допомоги. Корупція, до прикладу, і досі лишається поширеною проблемою, так само як і недостатня незалежність правосуддя. Уряд у Києві мусить прискорити приватизацію та дерегуляцію, а також консолідувати банківський сектор, все разом - справді не дитяча забавка.
Україна по вуха у боргах. За даними МВФ, частка українського державного боргу у ВВП з 2013 року, тобто незадовго до початку конфронтації з Росією, і до сьогодні зросла з 40 до 100 відсотків. Правда, нинішній ступінь заборгованості є лише трохи вищим, аніж середній показник серед країн ЄС. Але і вони мають серйозні проблеми, щоб вибратися зі своєї боргової ями, і це без війни. Без миру та стабільності Україна є бездонною діжкою. Вони є передумовою для інвестицій та економічного зростання.
Без унітарної держави в Україні
Те, що Росія відіграє провідну роль у тому, що припинення вогню на сході України постійно порушується, Брюсселю, безумовно, зрозуміло. Але справі також не допомагає, коли президент України Петро Порошенко говорить про можливе "звільнення" територій, контрольованих сепаратистами, коли він хоче зберегти українську як єдину офіційну мову для східних регіонів, а Україну намагається закріпити як унітарну державу. З внутрішньополітичних мотивів такі висловлювання можуть бути зрозумілими, але вони не допомагають майбутньому. Тоді знадобиться поглиблена децентралізація, яка включає офіційну роль також і для російської мови.
Надії, що не виправдались
У відносинах між Україною та Росією є багато невиправданих сподівань. Це стосується не лише великої української мети вступу до ЄС, про яку більшість представників Євросоюзу неохоче говорять. Розчарування також впливають на практичні кроки на цьому шляху. Наприклад, українці бажають подорожувати без віз до Західної Європи. Порошенко говорить про це бажання практично на кожній зустрічі зі своїми колегами з ЄС. Але вони зволікають з обіцянками.
Тут ідеться не про побоювання Брюсселя перед зловживанням безвізовим режимом. Ідеться також про систему стимулювання: лише коли визначені цілі справді досягнуто, користь стає відчутною. ЄС - стріляний горобець. Навіть якщо порівняння шкутильгає, все одно поспішний вступ Румунії та Болгарії до ЄС без достатніх реформ у державі або шахрайське, хоча, все-таки, здійснене з відома ЄС, приєднання Греції до Єврозони, показали, що хибна щедрість потім дається взнаки.
Заохочення змін
Різка відмова була би так само помилковою. В ситуації з Україною йдеться про ходіння лезом бритви - те, що ЄС змушений робити у відносинах з іншими країнами, які бажають членства: він тримає перед очима цих країн переваги зближення з ЄС, але вимагає реформи як передумову. Туманна кінцева мета членства у ЄС лежить при цьому у віддаленому майбутньому, але повинна вже зараз заохочувати зміни, які від суспільства вимагають великих жертв.
Якщо Євросоюз вимагає надто мало, то отримає собі значні проблеми. Якщо ж він вимагає надто багато, то пожне лише розчарування та, врешті-решт, навіть відкидання. Знаходження балансу в будь-якому разі є складним. А в ситуації з країною, де точиться війна, в якій вирішуються відносини з Росією, це набагато важче.